Recent reviews by Oniudra

Ще далеко-далеко, коли я навчався у школі, у мене трапилася нагода познайомитися із таким місцем, як Зона відчуження. Мій дитячий мозок був у захваті: аномалії, мутанти, анархісти та бандити... Живий світ, який окутував тебе і затягував з голови до ніг, із однією метою – знайти своє призначення у цьому місці. Питання ставали одразу: Хто я? Де я? Навіщо я? І т.п.
Трохи подорослішавши, пірнаючи у метафоричність та іронію, що надавав весь цей віртуальний, але живий світ, виникало влучне питання – Невже це все? І ні, не все – відкрили нам розробники з GSC.
Довгий та тернистий шлях, що відділяв нас, звичайних гравців, від нової частини, завершено, і моя подорож Зоною також. Тож, що я можу сказати з цього приводу:

Сюжет гри не надто складний, але від цього не страждає. Це не просто стрілянка, в якій ти робиш щось заради чогось. Головний герой має кінцеву мету, і аби досягти її, він стикається з різноманітними труднощами. Зрозуміло, що основний жанр цієї гри – шутер, але тим не менш, прості посиділки біля багаття, розгляд пейзажів (вимальованих вручну до останньої краплинки), дослідження світу не тільки естетично приваблюють, але й винагороджуються.

Не треба вигадувати велосипед, аби щось працювало. Тут тобі і зброя, і броня, і детектори, і різні обвіси\боєприпаси. Одним словом – все, що заманеться. Інше питання, що самих видів зброї не так вже й багато. Так, є унікальні зразки, але їх унікальність визначається або їх історією, або завчасно зробленим апгрейдом (який не можна змінити).
Система А-лайф, яка була у минулих частинах, наразі повністю не працює (або взагалі відсутня). Трапляються моменти, коли скрипти спрацьовують настільки топорно, що аж смішно стає. То спаун Монолітівців прямо перед тобою, то безсмертна химера, то Викид, під час якого звичайні НПС можуть просто стояти на вулиці, ані трохи не ворухнувшись.
Що ж до вибору в грі, то для кого вони насправді є – не зовсім зрозуміло. От, наприклад, ти врятував якогось персонажа, який мав важливе значення для сюжету, буквально вибравши його відпустити, а не вбивати. І що з того? Більше ти його не те що не побачиш, навіть не почуєш про нього.

Слова відсутні. Просто відчуття. Атмосфера в грі передана на 10 з 10, якщо не більше. Кожен звук, кожен промінчик сонця, що виглядає з-за гілок, кожна розмова сталкерів та просто візуальна складова гри – на висоті. Це не можна просто побачити, це потрібно відчути самотужки.

Велетенський респект – додати для кожної фракції, кожної ситуації такий бєк, це просто чудо. Музика чудово підкреслює атмосферу і додає емоційності в кожну мить гри. Кожен трек органічно вписується у відчуття того, що ти насправді в Зоні.

Я був у захваті. Стільки часу, стільки переносів, стільки думок і це просто... шедевр? Як би прикро це не звучало – ні. Розглядаючи гру, я розумію, що роблю це через свою призму сприйняття, але чи така сама вона у інших – аж ніяк. Баги, які буквально не давали пройти квест, дуже порушують відчуття невід'ємності та присутності у світі. Спавн зброї в інвентарі, туплячий інтелект, баланс зброї (коли у АК менше шкоди і пробиття з калібром 5,45 мм, аніж у пістолета АПС з калібром 9 мм, це викликає не те що подив, а просто відразу). Здається, наче гру хотіли зробити більш РПГшною, але щось підзабули, щось підзакинули, і врешті-решт вийшло так, як вийшло.
Чи раджу я пограти у "Сталкер 2 "? – безумовно.
Чи назву я цю гру "Грою року"? – Я просто не можу.

Дякую всім за увагу. Всім тим, хто активно досліджує Зону, і тим, хто вагається. Але пам'ятайте одне – Я показав вам Зону такою, якою бачу її я. Йдіть власним шляхом істини і ви побачите її справжньою.

Мені просто не передати словами відчуття і ємоції, які я отримав від проходження цієї гри...

Це просто сингулярність, квінтесенція і просто поєднання холоду і відчайдушного жаху. Зцілення, життя та спокута "гріхів" або... Хворість, смерть і кінець. Кінець, котрий, можливо, ніколи і не закінчувався, залишивши у тобі єхо, безтілесно відбиваним від стін твоєї душі.
…це місто, ніби вицвіла картина, де реальність злилася з чимось потойбічним, так і не ставши ані маренням, ані правдою. Сайлент Хілл — більше ніж локація, це простір між думкою й відчуттям, між минулим та нескінченно повторюваним «тепер». Кожна вулиця тут — це нитка, сплетена з болю та надії, кожен зачинений дверний проріз — портал у підсвідомість, куди боїшся зазирнути. Димка, що наповнює вулиці, схожа на небуття, повільно огортає твої страхи, ніби змушуючи дивитися у дзеркало власних недосконалостей.
Тут не має значення, хто ти — грішник чи мученик, рятівник чи той, хто потребує порятунку. Сайлент Хілл відображає тебе, як каламутна вода, здираючи кожен шар, поки не оголить усе, чого ти боявся побачити у собі. Вітер шепоче щось незрозуміле, часом здається, ніби це відголоски колись почутих благань про допомогу. Але чиї це голоси — твої, чи тих, хто загубився тут навіки?
Тонкі, майже невловимі звуки, які видають кроки по крижаному асфальту, ніби намагаються запевнити: ти ще живий. Але що таке життя у місці, де навіть сонячне світло здається відображенням далекої зірки, що погасла ще мільйони років тому? Місто огортає у кокон з тиші, таємниць і примарних тіней, тіней тих, хто колись намагався знайти відповідь на запитання, яке краще було б не ставити.
Сайлент Хілл — це не кінець і не початок, це зупинка в нескінченній мандрівці, де кожен крок відчувається, як відлуння твого існування, а кожне дихання наповнюється смаком забуття…

Саме таким у моїх "снах" постав для мене Сайлент Хілл.

Я последний...Никого не осталось...Ужас наполняет мой разум, а стены постепенно начинают сужаться. Я обычный бомж, ищущий ответов и крова. А если честно...

НУ, Я НЕ МОГУ В ЭТО ИГРАТЬ. ИГРА КАЛ - НАСРАЛ ШАКАЛ. СЛЕПАЯ ХУЙЛУША БЕГАЕТ ПО ШКОЛЕ, КАК УБОРЩИЦА В 20 ЛЕТ. БОЛЬНИЦА С ёБаНыМ СТОРОЖЕМ НЕАДЕКВАТОМ и КОНЕЧНО ЖЕ ДОМ БАБУШКИ ГРУЗЛИ, КРИЧАЩЕЙ И РЫЩУЩЕЙ ПО ТУАЛЕТАМ И КАМЕРАМ В ПОДВАЛЕ.

В ЗНАК ПОДДЕРЖКИ РАЗРАБА ЕБАШУ СВАСТИКУ. (жаль что деньги не вернут) ((ставлю что получил бесплатно, ведь даже недоготвленый пельмень вкуснее чем этот сырой шмат дерьма))

Це, мабуть, останній лист з "Іржавого відра"...
Моя команда опинилася тут, це був наш вибір. Хлопчина, що любить, але не може "Нікі Мінаж".Хлопчина, що може, але не любить, бо для нього тиша - у дупі миша "Чуркич". Хлопчина КС-ер, толковий але не постійний на борту "Натурал" і Я, капітан цього покинутого судна "Скалицький душитель".
Ми починали з малого, тягли все на борт: починаючи від битого скла і пилу, закінчуючи навіть зброєю (опціонально). Багато хто з нас орав і тильтува, багато хто скулив і плакав, але ми знали одне. Ми - команда. Авангар у вигляді Чуркича завжди отрумував кулю, але був спроможний дати відсіч, насамперед відбірним матом, бо що больніше аніж стрімке і уразливе слово в обичча ботам. Я і Нікі Мінаж завжди були захисниками центрального руху і просування загону, тягнувши на собі всі тяжкості керування як ресурсом, так і оперативним мисленням. Натурал був велитнем, тримав нас усіх за плечі, наче обіймаючи і тихим голосом, наче відлунням казав:"Куди ти пішов, йолоп". Так ми продовжували наші мандрування і наш шлях ще не закінчено.
З вами був я - "Скалицький душитель"
"Іржаве відро" продовжує сягати нових висот, просуваючись крізь терен до зірок.

Начинается далёкое путешествие. Деньги и слава - вот всё что нам нужно. (Многое зависит от стартового отряда). Первая деревня, нужно деньги, нужно слава, берём квест. Квест:Догнать бандосов и отобрать реликвию. Та ваще без Б. Догнали, оказалось что бандосы не лапухи и у них уже броня есть и дубины как у ацтеков, а у вас ободранные рубахи, да копья (В общем, племя папуасов). В ходе сражения один из твоих ребят потерял голову (видимо не вывез наплыва обязанностей в виде атаки). Переигрываем. Попался рандом и у бандосов уже есть луки. Бой заканчивается тяжкими потерями и остатками людей, которые то кровью харкают, то смотрят на сей прекрасный мир одним глазом. Переигрываем. Тьфу, шалупонь в рубахах. Вы их, естественно, ебё** и забираете лут. Возвращаясь в деревню, вам говорят что деревня больше не боится (а это всё вы - ГЕРОИ !), но есть одна проблемка, кладбище на которой устроил пати какой-то мужик в чёрной мантии. Вы, думая что это очередной лох, идёте туда и что ? Правильно, огребаете, так как это некромант, который не любит гостей на своей територии. С горем пополам вы убиваете зомби и его, теряете пару ребят (и веру в то, что эта катка была удачна) возвращаетесь в деревню. Ой, а её ограбили. Квест отдан, деньги есть, слава пополнилась. Но вот незадача, тут засуха. Зерно - 200 грн. Вы в ах** идёте в другую деревню, но от голода один из ребят идёт в лес по дрова и (что не удивительно) так их и не приносит. Дойдя до следующей деревни вы понимаете, сейчас всё будет. Но нет, вам не доверяет этот клан, а вы голые, босые, голодные и с пробитыми лёгкими идёте искать лучшей судьбы, пока вы не купите дополнение с "ведьмаками" и не встретите ведьму. Которая заставит ваш отряд вырезать друг друга. Конец.


*Новая игра*
(Теперь ты сохраняешься раз в 5 минут, перед и после каждого квеста и действия)

Привет всем. Спасибо всем.

Игра научила меня вести себя с девушками!!!Теперь я везде таскаю с собой клавиатуру. Ведь: а)женская логика, как головоломка. б)потом часто приходиться нажимать пробел)))

Классно реализовано то, как я врываюсь к соседу алкашу, который ещё и наркотики хранит. И вообще у него целая банда. Хорошо когда ты "верхушка" и лишь командуешь пушечным мясом. "Юху -3!!!" работника полиции из-за неправильно открытой двери))

Классная игра.Можно отдохнуть с друзьями)

После обновления в ноябре игра просто скатилась.На*** качать 5 уровень когда можно взять Мосину и Еба**** людей с 5 левлом всего)